Найкраще фото Севастополя

Володимирський собор у Херсонесі, © Віталій Ільницький

Володимирський собор у Херсонесі, © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Севастополя» перемогла фотографія Володимирського собору в Херсонесі Віталія Ільницького.

Володимирський собор у Херсонесі — православний храм неовізантійського стилю в Гагарінському районі Севастополя. Розташований на території стародавнього міста Херсонес, яке занесене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Собор є складовою Херсонеського монастиря.

Собор був закладений у 1861 році на ймовірному місці хрещення князя Володимира Великого в 988 році. Автор проекту храму — Д.І. Грімм. Будівництво було завершене в 1876 році. Собор став одним з найбільших в країні, мав висоту 36 м, діаметр купола — 10,5 м. У 1888 році було відкрито нижній храм собору (до 900-ї річниці хрещення Русі весь собор розписати не встигли). А в 1891 році відбулося урочисте освячення собору.

Ще в 1859 році із Зимового палацу в Санкт-Петербурзі до Херсонеса було передано в мармуровому ковчегу у вигляді Євангелія частинку мощів св. рівноапостольного київського князя Володимира. Цю святиню після спорудження Володимирського собору помістили в Нижньому храмі поряд з історичними руїнами древньої базиліки. У вівтарі Верхнього храму знаходився список з чудотворної Корсунської ікони Божої Матері, за переказами, перенесеної князем Володимиром з Херсонеса. Усього до собору було передано мощі 115 святих.

Під час Другої світової війни собор зазнав руйнувань. У 1990-х — 2000-х роках був відновлений. У 2004 році у реставрованому соборі відновилися богослужіння.

У 1979 році взятий на облік як пам’ятка архітектури національного значення. У 2013 році територія стародавнього міста Херсонес, де розташований собор, занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У Севастополі є ще один Володимирський собор, також збудований у неовізантійському стилі. Він розташований у Ленінському районі міста. Його ще називають усипальнею адміралів.

Використано матеріали зі статті «Володимирський собор (Херсонес)» у Вікіпедії.

Велике зимне сонце…[1]

У номінації «Найкраще фото Волинської області» перемогла фотографія оборонних мурів з баштами Святогорського Успенського Зимненського ставропігійного монастиря, автором якої є Андрій Мозоль.

Це один із найдавніших монастирів в Україні. Розташований у селі Зимному (Володимир-Волинський район, Волинська область). Припускають, що князь Володимир заклав монастир у 992—993 роках, але перші достовірні відомості про існування обителі подано у «Патерику Києво-Печерському». У записі за 1062 рік йдеться про смерть у Зимненському монастирі ігумена Києво-Печерського монастиря преподобного Варлама, який повертався із Константинополя до Києва. У монастирі проживали перші волинські святі — Стефан (1091—1094) і Амфілохій (1105—1121). Тут побував Нестор-літописець.

Спершу це була дерев’яна обитель, але у середині XV ст. князь Федір Чорторийський збудував на її місці мурований монастир-фортецю.

Комплекс укріпленого монастиря складається з оборонних мурів із наріжними вежами. За формою це неправильний чотирикутник, по кутах якого розташовано вежі — три квадратні й одна кругла. До складу комплексу входить Успенська церква, оборонні стіни, чотири кутові вежі, п’ять брам, трапезна з церквою, школа та господарські будівлі.

Використано матеріали зі статті «Зимненський монастир» у Вікіпедії.

[1] Уривок із пісні «Маленька зимна пташка» гурту «Скрябін»

Кілька слів про фотографію-переможця в Одеській області

Вид зводів з боку північного приділу. Іллінський монастир (Одеса)
Автори фото — Олександр Левицький та Дмитро Шаматажі. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пам’ятка, зображена на фотографії переможця, є однією з християнських святинь Одеси. Чоловічий монастир в ім’я пророка Іллі був заснований 10 листопада 1894 року. Ще у 1884 році на цьому місці існувало Іллінське подвір’я для допомоги паломникам, які мандрували через Одесу на Афон і в Палестину. Це був звичайний будинок для розміщення прочан. Кількість прочан збільшувалася, і у 1894 році архімандрит Афонського Іллінського скиту велебний Гавриїл заклав трипрестольний п’ятиглавий храм, що є точною копією Іллінського скиту на горі Афон. Храм побудований протягом 1894—1896 років за проектом архітектора Л. Ф. Прокоповича. Це трипрестольна церква у візантійському стилі. Великий купол церкви розписали на зразок храму Христа Спасителя в Москві. З 1995 року Іллінська парафія стала монастирем.

Об’єктом зображення на світлині стала розписна стеля головного нефу собору з великою люстрою. Фотографія зачаровує деталями та високою технічною якістю виконання. Чого тільки варті тоненькі промінчики від електричних свічок, витончені і об’ємні оберемки колон, білосніжна і золота ліпнина. Загальний світлий блакитний колорит світлини створює повну ілюзію пейзажу небесного царства.

Окремо хочеться сказати про авторів світлини. Олександр Левицький та Дмитро Шаматажі є авторами проекту «Архітектура Одеси», в рамках якого були проведені фотовиставки та створено чудовий сайт, присвячений архітектурі рідного міста. Мета цього проекту — вберегти культурну спадщину та зробити місто досконалішим, красивішим, чистішим.

Для написання були використані матеріали з Вікіпедії, стаття «Свято-Іллінський чоловічий монастир» та матеріали офіційного сайту Свято-Іллінського чоловічого монастиря.

Церемонія нагородження переможців

Народна картина «Кримський Запорожець (Козак-Мамай)»

Музей Івана Гончара погодився прийняти наш захід у своїх стінах 29 листопада 2014 року. На захід запрошено усіх призерів за всіма номінаціями, а також журі та партнерів. Сподіваємось, що і ті, й інші отримали задоволення від конкурсу ;) Церемонія розпочнеться об 11:00, триватиме 2 — 3 години.

Журналістам необхідно отримати акредитацію; просимо писати на адресу wlm-ua @ wikimedia.org або телефонувати за номером 0969160719 (Олена Захарян).

Губернаторський будинок (канцелярія генерал-губернатора)
Одне із конкурсних фото «Вікі любить пам’ятки 2013»
Автор фото — Сарапулов. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Музей розташовано у місті Києві по вул. Лаврська, 19. Пам’ятка архітектури національного значення. На фасаді музею є охоронна дошка, де зазначено, що це колишня «Канцелярія генерал-губернатора», Однак, низка дослідників вважає, що це — «губернаторський (генерал-губернаторський) будинок». Непевне також і датування. Хоча на охоронній дошці вказано 1780 рік, дослідники стверджують, що можливою датою може бути «середина 50-х років 18 ст.». Зокрема, так вважають архітектор Ірина Малакова та мистецтвознавець Михайло Кальницький[1].

Охоронна дошка
Одне із конкурсних фото «Вікі любить пам’ятки 2013»
Автор фото — Wadco2. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Сам музей було створено 1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара. Колекція налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисяч зразків тканини (рушники, сорочки, верхній одяг, килими, взірці вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча іграшка, кахлі), колекція писанок, дерев’яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекція народних музичних інструментів(кобзи, бандури, цимбали, сопілки, колісна ліра, цитра, коза, трембіти, флояра та інші).

Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема славнозвісних «Козаків Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професійне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг. У музеї зберігається багато фотографій Івана Гончара.

Жіноча додільна сорочка. Кінець 19 ст. (с. Мельники, Чорнобаївський район, Черкаська область)
Автор фото — Riwnodennyk. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Print

Використано матеріали зі статей «Гончар Іван Макарович» та «Музей Івана Гончара» у Вікіпедії.

Переможці російської частини

Новодівочий цвинтар (Санкт-Петербург)
Автор фото — Canes. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Представляємо десятку фіналістів російської частини конкурсу. Серед пам’яток, фото яких будуть змагатися на міжнародному етапі, є Новодівочий цвинтар та палац Марлі у Санкт-Петербурзі, Успенський собор у Смоленську, Благовіщенський собор у Москві та інші.

Цього року конкурс у Росії проводився із 1 по 31 жовтня, що сильно відрізнялося від традиційного вересневого періоду. Але на це були поважні причини — з першого жовтня 2014 року у Росії набули чинності поправки до Цивільного кодексу, які закріплюють на законодавчому рівні використання вільних ліцензій та вводять у дію т. зв. «свободу панорами». І хоча «свобода панорами» в Росії втілена не повністю — під захистом авторського права і надалі перебуватимуть пам’ятники — це прогресивний крок. В Україні, на жаль, це не діє, проте вже ведеться попередня підготовча робота у цьому напрямку.

Росія завершила конкурс четвертою, із 24 тисячами світлин, опублікованими під вільною ліцензією.

Собор Успенський (Смоленськ)
Автор фото — Николай Смолянкин. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Палац Марлі (Санкт-Петербург)
Автор фото — Daryamaslyuk. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Шоанінський ранньохристиянський храм (сел. Коста Хетагурова, Карачаєвськ, Карачаєво-Черкесія)
Автор фото — Boris Besleneev. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Собор Благовіщенський (Москва)
Автор фото — Evgenia Karmanova. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ансамбль Ростовського Кремля (Ростов, Ярославська область)
Автор фото — Николай Васильевич Белавин. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Тунелі і галереї (Слюдянка, Іркутська область)
Автор фото — Rost.galis. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Храмовий комплекс (село Палтога, Вологодська область)
Автор фото — Кривошеина Мария. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Дом ключника та конторника (село Лермонтово, Пензенська область)
Автор фото — Patriot k. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Міст Китайський Великий (Санкт-Петербург)
Автор фото — Denis 888. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Лицар Ворона та повітроплавання

Вороновицький палац
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У номінації «Найкраще фото Вінницької області» перемогла фотографія палацу у Вороновиці, автором якої є користувач Posterrr.

Вороновиця — селище міського типу Вінницького району Вінницької області України. Розташоване поблизу невеликої річки Воронки — притоки Південного Бугу. Перша згадка про Вороновицю зустрічається у писемних джерелах за 1391 рік. В той час у Вороновиці нараховувалось 110 осель. Вороновиця належала знаменитій шляхетській русинській родині Вороновичів, які походили від лицаря Ворони. Вороновиця згадується в письмових джерелах також як Воронове Городище. В середині XVIII століття Вороновиця стає власністю Михайла Горохольського. У родині Горохольських вона була ще сто років. З 1869 по 1876 р. палацом управляв Олександр Можайський, винахідник першого у світі літака Можайського.

Палац є історичною й архітектурною пам’яткою садибної архітектури доби класицизму. Стилістика будівництва запозичені із італійської архітектурної доби Андреа Палладіо — палаци з легко вигнутими бічними крилами. Схема палацу — головний об’єм палацу з портиком та фронтоном, який доповнюється бічними галереями, що закінчуються павільйонами. Автором проекту був архітектор Лоренц Гедон.

Палац був збудований коштом Францішека Грохольського протягом 1770 — 1777 рр. Триповерховий об’єм палацу є центром композиції маєтку. Він розташований на найвищому пагорбі місцевості. Після революції 1917 року головний корпус палацу та праве крило були перебудовані. У багатьох залах стіни були покриті мозаїкою, в деяких шовком чи атласом. У приміщенні є 43 кімнати. Збережені історичні інтер’єри круглої та овальної зали.

Позаду палацу та по боках був закладений парк, спереду був газон. Головна липова алея йшла півколом. Друга алея йшла від озера. Разом з парком був закладений і овочевий город та ділянка фруктового саду, що було звичним в сільських садибах 17-18 ст. При палаці існували господарські споруди і козацькі стайні на 100 коней. Неподаліку від палацу був костьол, також збудований коштом Франциска Горохольського.

За часів СРСР частка приміщень використовувалась як школа, частка — як музей історії авіації. Сьогодні тут розташований державний музей історії авіації та космонавтики України.

Палац Грохольських (пізніше — Можайських), 18 ст.
Одне із конкурсних фото «Вікі любить пам’ятки 2012»
Автор фото — Investigatio. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті «Вороновицький палац» у Вікіпедії.

Посібник із фотографування церков від Павла Мокрицького

Поки журі фотоконкурсу відбирає найкращі світлини, і тривають жваві дискусії (оскільки серед 40 тисяч обрати 10 найкращих нелегко!), вважаємо, саме час познайомити вас із посібником, який вас надихне на нові творчі звершення — і скерує творчі фотозусилля у конструктивне русло.

Посібник із фотографування церков підготований нашим членом журі фотографом Павлом Мокрицьким, і, хоча не відповідає вікіпедійному принципу нейтральності точки зору і не обов’язково в усьому збігається з поглядами організаційного комітету, містить оригінальну точку зору і допоможе зорієнтуватися для якісних робіт до фотоконкурсів Фонду Вікімедіа і не тільки.

Завантажити посібник можна тут.

Кам’янець-Подільська фортеця — найкраще фото Хмельниччини

Кам'янець-Подільська фортеця на заході сонця, © Анастасія Сак

Кам’янець-Подільська фортеця на заході сонця, © Анастасія Сак, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Хмельницької області» перемогла світлина «Кам’янець-Подільська фортеця на заході сонця» Анастасії Сак.

Кам’янець-Подільська фортеця — середньовічний замок в однойменному місті Хмельницької області. Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам’янця, колишнього центру Подільського князівства, згодом Подільського воєводства, Подільської губернії, є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець»

Острів, на якому знаходиться фортеця, оточений каньйоном. По каньйону протікає річка Смотрич, яка своєю течією утворює петлю — обтікає навкруги високої гори і, не доходячи до свого річища на кілька метрів, повертає і тече далі. У місці утворення петлі стоїть Кам’янецький замок. З’єднується він з містом вузенькою смугою скелі, на якій збудований Замковий міст.

Перша згадка про фортецю датується 1374 роком, проте вона могла існувати ще за часів Київської Русі. До середини XV століття замок був основним форпостом Литовського князівства на Поділлі, згодом його взяли поляки. У цей час замок грав важливу роль у відбитті турецько-татарських походів. Довгий час замок був неприступним, проте у 1672 році турки його взяли. Згодом замок перейшов під владу Російської імперії і у 1812 році фортеця була скасована, пізніше перетворена на в’язницю. У 1876 році була зруйнована одна з брам фортеці.

До складу комплексу фортеці входять фортечні мури, а також 12 башт: Чорна, Лянцкоронська, Комендантська, Ружанка, Водяна, Мала, Нова, Денна, Ляцька, Тенчинська, Ковпак, Папська. Папська башта також є пам’яткою історії місцевого значення. У ній був тричі ув’язнений Устим Кармалюк, тому її також називають Кармалюковою.

Використано матеріали зі статті «Кам’янець-Подільська фортеця» у Вікіпедії.

Найкраще фото Львівської області

Башта костелу бернардинів (Львів, Соборна пл. 3а)
Автор фото — Максим Присяжнюк. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Переможцем у номінації «Найкраще фото Львівської області» став Максим Присяжнюк із фотографією монастиря бернардинців у Львові.

На світлині зображено фрагмент монастиря, збудованого в першій третині XVII ст. Монастир є пам’яткою національного значення (охоронний номер 341). Домінантою фото є одна з двох дзвіниць у вечірньому світлі.

Вежа була споруджена у 1620-х роках будівничим Андреасом Бемером. Авторство встановлено на основі порівнянь із вежею старої ратуші, збудованої Бемером 1619 року (зруйнована у 1826-му, відома лише з малюнків). Незважаючи на часи пізнього Ренесансу, Бемер належав до тих будівничих «середньої руки», які, прибувши до Львова, підпали під вплив архаїчної «готизуючої» місцевої будівельної традиції. Його вежа увійшла в певний стилістичний конфлікт з уже збудованим раніше чисто ренесансним костелом проекту Павла Римлянина. Восьмигранний план вежі став своєрідним «регресом» — ремінесценцією давно відмерлої готики.

Подібний регрес детально розглянув і критично оцінив мистецтвознавець Володимир Овсійчук. Він відзначив, що львівським замовникам зрілий Ренесанс видавався надто простим. Через це будівничі часто декорували будівлі в дусі модного, але доволі ремісницького львівського маньєризму, парадоксальним чином поєднуючи його з готичними конструктивними елементами. Львівська готика пережила ренесанс і проявилась навіть у ранніх барокових спорудах, як наприклад львівському костелі єзуїтів. Саме такі строкаті форми вже не одну сотню років творять класичний львівський краєвид. Він відображений у численних творах мистецтва, на сувенірах, логотипах, візитівках. Стилістична мозаїка Львова стала однією з причин внесення його пам’яток до списку ЮНЕСКО.

Історія годинників бернардинської вежі налічує понад два століття. Перший було встановлено у 1753 році. Він працював до 1785 року, коли монастир було скасовано австрійською владою. 1817 року ченцям дозволили повернутись і тоді ж годинник було відреставровано. Повторну реставрацію проведено 1842 року аж у Празі — за ремонт старого механізму не брався жоден із львівських майстрів. Цікавим є факт, що після сумнозвісного падіння ратуші 1826 року, єдиним вежовим годинником у Львові залишився бернардинський. Через це магістрат був змушений покривати ченцям витрати на «зигармайстра» (людина, яка обслуговувала механізм). На жаль, у радянський час годинник не діяв і не реставрувався. 1982 року на заводі «Кінескоп» коштом Львівського державного історико-архітектурного заповідника було виготовлено новий механізм, який працює досі.

Сьогодні у приміщеннях монастиря розміщено історичний архів та реставраційну установу. Колишній костел від 1991 року належить Українській греко-католицькій церкві. 2008 року змонтовано кольорову нічну підсвітку всього комплексу.

В Путивлі-граді вранці-рано…

Мовчанський монастир (Путивль, Сумська область)
Автор фото — Fotosergio. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У номінації «Найкраще фото Сумської області» перемогла фотографія Мовчанського монастиря міста Путивля, автором якої є користувач Fotosergio.

Монастир було збудовано в XVII–XIX століттях. Головною його святинею є Мовчанська ікона Божої Матері (1724 рік).

Мовчанський монастир є комплексом пам’яток архітектури. У комплексі виділяють собор Різдва Богородиці (1585 — кін. XIX ст.), надбрамну дзвіницю (1700), оборонні мури (кін. XVII ст.), церкву Різдва Іоанна Предтечі (1866–1869), настоятельський корпус (II пол. XVIII ст.), трапезну (XIX ст.) та корпуси господарського двору (XIX ст.). Собор, надбрамна дзвіниця і оборонні мури є пам’ятками національного значення. Собор збудований у стилі наришкінського бароко.

Цікаво, що з 18 листопада 1604 року по 26 травня 1605 року Лжедмитрій I використовував монастир, як свою резиденцію. У першій половині XX століття монастир було закрито. Приміщення монастиря використовували як дитячий будинок, сільське профтехучилище та військовий завод… З 1960 року в монастирі ведуться реставраційні роботи, хоча жодна з пам’яток не була виведена з аварійного стану. З 1991 році монастир було передано Українській православній церкві (Московського патріархату). Спершу тут діяв чоловічий монастир, тепер — жіночий.

У 2013 році журі відзначило світлину із зображенням пам’ятника на могилі Зінаїди Харитоненко, а в 2012 — Іллінської церкви у Сумах.

Пам’ятник на могилі дочки П.І. Харитоненка — Зінаїди, Суми, Центральне кладовище, біля Петропавлівської церкви
Найкраще фото Сумської області «Вікі любить пам’ятки-2013»
Автор фото — Євген та Ольга Махоньки. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Іллінська церква (Суми)
Найкраще фото Сумської області «Вікі любить пам’ятки-2012»
Автор фото — Сергій Чепульський. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті «Мовчанський монастир» у Вікіпедії.