Завершився міжнародний конкурс

Сьогодні вночі закінчився конкурс в Македонії та Росії — двох останніх країнах, які брали участь у цьогорічному конкурсі. Тож можна підбити деякі підсумки. Загалом в 41 країні було завантажено майже 323 тисячі фотографій. Це число менше минулорічного, проте цього року в конкурсі брали участь менше країн.

Станом на 3:00 1 листопада п’ятірка найкращих країн має такий вигляд:

  • Україна — 46846
  • Польща — 45445
  • Німеччина — 35637
  • Росія — 24032
  •  Іспанія — 23611

При цьому в Україні та Росії конкурс тривав 31 день, в інших країнах — 30 днів.

Напевно ви помітили, що два тижні тому ці цифри були трохи іншими (принаймні для Україні і Польщі вони були більшими). Це пов’язано з тим, що деякі конкурсні файли могли бути вилучені. У зв’язку з численними питаннями з цього приводу, розповімо детальніше про причини вилучення файлів.

Отже, Вікісховище (Wikimedia Commons) — це сховище вільних файлів, які можуть бути використані для ілюстрації статей вікіпроектів. Сервери Вікісховища розташовані у штаті Флорида (США), тому вважається, що файли, розміщені на Вікісховищі мають бути вільними відповідно до законодавства штату Флорида і країни походження. У зв’язку з цим можна виділити три основі причини, з яких вилучаються конкурсні файли з Вікісховища:

  1. порушення авторських прав (copyright violation);
  2. файл не вписується в рамки проекту (out of project scope);
  3. відсутність «свободи панорами» в Україні (no FoP in Ukraine).

Опишемо ці причини детальніше.

Як зазначено вище, Вікісховище містить лише вільні файли, отже на їх розміщення потрібен дозвіл автора (якщо автор сам завантажує, то вважається, що він дав дозвіл на їх використання). Отже, якщо хтось завантажує чужі файли без дозволу автора, то ці файли будуть вилучені з Вікісховища. Це і є порушення атворських прав. Саме тому за умовами конкурсу дозволяється вантажити лише власні фото.

Вікісховище є сховищем файлів, які можна використати з освітньою метою, зокрема проілюструвати статті вікіпроектів. Проте цього року на конкурс було завантажено кількасот фотографій, на яких зображені люди на фоні різних фортець, палаців, пам’ятників. Так, пам’ятки в кадр потрапили, проте основним об’єктом фото є незначима людина, тому такою світлиною не можна проілюструвати статтю у вікіпроекті. Тож це фото не вписується в рамки проекту, тому може бути вилучене.

Як зазначено вище, файли у Вікісховищі мають бути вільними відповідно до законодавства країни походження і штату Флорида. Проте в законодавстві багатьох країн, у т.ч. і України є норма, що при фотографуванні творів архітектури та мистецтва потрібен також дозвіл автора твору. При цьому в Україні твір переходить у суспільне надбання через 70 років після смерті автора (до 2001 року цей термін складав 50 років, тому всі твори, автори яких померли до 1 січня 1951 року, є вільними). Тому фотографії багатьох пам’ятників і будівель є невільними. Такі об’єкти користувачі Вікісховища називають «нофопом» (від англ. no FOPno Freedom of Panorama). Деякі учасники конкурсу зверталися до нас із питаннями: «нащо ж ви ці пам’ятки додаєте до списків, якщо їх все одно вилучають? Може краще вилучити зі списків?». Виходів із цієї ситуації є 3, проте всі вони є непростими.

По-перше, вилучити зі списків пам’ятки, які є нофопом ми не можемо, оскільки однією з цілей конкурсу є зібрати повний список об’єктів культурної спадщини (а якщо вилучити деякі об’єкти, то він повним не буде). Деякі учасники пропонують розділити окремо списки нофопу і інших пам’яток і фото нофопу вантажити до Вікіпедії (де правила менш строгі). Проте тут виникають відразу дві проблеми: перша — відсутність завантажувача у Вікіпедії, аналогічного до того, який є у Вікісховищі; друга — щодо багатьох пам’яток відразу невідомо, є вони нофопом чи ні. Адже для багатьох пам’яток невідомі роки їхні автори, а якщо і відомі, то невідомі їхні роки смерті. А деякі пам’ятки слід побачити, тільки тоді можна сказати, чи вони вільні. Наприклад, якщо пам’ятником загиблим воїнам-односельцям створений після 1951 року він не обов’язково буде нофопом, оскільки це може бути простий хрест або танк встановлений на братській могилі, які не є творами мистецтва. Або залізничний вокзал у Вінниці, про який відомо, що він збудований у 1950 році архітектором В.Сідамонідзе. Проте, коли помер цей Сідамонідзе, нам знайти не вдалося. Тож наразі не можна точно сказати, чи є вільним ця пам’ятка.

По-друге, можна внести зміни до законодавства, для цього потрібно, щоб Верховна Рада ухвалила відповідний закон. ГО «Вікімедіа Україна» вже розробила цей законопроект, проте до Верховної Ради він ще не внесений. Тож, якщо у вас є знайомі депутати, які допомогли б ухвалити цей дуже потрібний нам закон, зверніться до них. Примітно, що сама будівля Верховної Ради України також є нофопом, оскільки архітектор Володимир Заболотний помер в 1962 році.

По-третє, можна просити дозвіл в архітекторів або їх спадкоємців. Наприклад, учора один з користувачів отримав дозвіл від доньки архітектора Масленкова на кілька станцій метро, будівель пов’язаних з метрополітеном і кілька пам’ятників.

Усі три наведені варіанти непрості в реалізації. Тому наразі ми не забороняємо завантаження фотографій нофопу в рамках конкурсу, мало того враховуємо їх у кількісних номінаціях (так переможець по Житомирщині сфотографував 129 пам’яток, з них дві пам’ятки архітектури, одна історична будівля, а решта — пам’ятники і братські могили, більшість із яких є нофопом). Частина зображень буде перенесена до вікіпедії для ілюстрування статей (в основному по одному файлу на пам’ятку). Решта ж файлів, які вилучені, будуть чекати, поки настане одна з трьох подій: пройде 70 років після смерті автора, буде отримано дозвіл від автора або буде прийнято зміни до закону про авторське право. Тоді відповідні файли можна відновити.

Королівська десятка

Буддистський храм Пхра Тхат Кхао Ной (Wat Phra That Khao Noi)
1-е місце
Автор фото — K.Phothiwijit. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Королівство Таїланд визначилося зі своїми переможцями. Історія країни бере свій початок з королівства Сукхотхай, утвореного в 1238 році. У 1350 році його послідовником стало королівство Аюттхая. На тайську культуру суттєвий вплив мали культури Китаю та Індії. Контакти з Європою почались з XVI століття, але водночас Таїланд — єдина країна в Південно-Східній Азії, яка не була колонізованою. Єдиними територіальними втратами країни є три південні провінції, що відійшли до британської Малайзії.

Державною релігією є буддизм, який сповідує понад 93% населення. У Таїланді живуть також мусульмани, християни, індуїсти, сикхи. Відповідно до конституції король є покровителем і захисником всіх релігій.

Класичне мистецтво Таїланду найбільш яскраво представлено всім, що асоціюється з буддизмом. Найчастіше, майстри, що створювали ці шедеври, залишилися невідомими. У зв’язку з крайньою релігійністю мистецтва, найяскравішими шедеврами є храми. Їх багатоярусні дахи, незліченні зображення Будди, Наги і майстерна робота по дереву не залишають байдужості в душі відвідувача. Комплекс буддистських храмів чи монастир називається «ват» (тайськ. วัดไทย). Десятка переможців гарно відображає цю специфіку ;)

Статуя Будди у Ват Сі Чум (Wat Si Chum), Сукхотаї
2-е місце
Автор фото — WORAVUDH. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ват Арун (Wat Arun) — храм світанку
3-є місце
Автор фото — เฉลิม อัชชมานะ. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ват Кет Карам (Wat Ket Karam), Чіангмай
4-е місце
Автор фото — Vichitsilp. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ват Махатхат (Аюттхая)
5-е місце
Автор фото — Yakuzakorat. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Кхмерський храм Прасат Муанг Там (Prasat Muang Tam)
6-е місце
Автор фото — Warawut Srisopark. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ват Пхра Тхат Харіпхунчай (Wat Phra That Hariphunchai) у провінції Лампхун
7-е місце
Автор фото — Somyot Sutprattanatawin. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ват Сі Чум (Wat Si Chum), Сукхотай
8-е місце
Автор фото — At938064. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ват Пхра Сі Санпхет (Wat Phra Si Sanphet)
9-е місце
Автор фото — Jidapa Tansutat. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ват Яй Сай Монгкхон (Wat Yai Chai Mongkhon)
10-е місце
Автор фото — Yakuzakorat. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті Історія Таїланду у Вікіпедії.

Як додавати світлини до статей Вікіпедії

Image

У рамках цьогорічного конкурсу «Вікі любить пам’ятки» у Вікісховище завантажили близько 315 тисяч світлин пам’яток з усього світу, а за всі роки проведення конкурсу це число уже досягло мільйона файлів. Вже сама по собі наявність такої кількості світлин пам’яток, які є вільними до використання для будь-якої людини, є важливим здобутком для користувачів Інтернету.

Але деякі з цих світли можуть принести ще більше користі, якщо включити їх до статей Вікіпедії, які описують ті чи інші пам’ятки: статті будуть краще ілюстрованими, а автори світлин отримають більше переглядів їхніх робіт (при клацанні на світлину видно ім’я/псевдонім її автора). Окрім того, світлини з Вікіпедії часто використовують на інших ресурсах, коли згадують той чи інший об’єкт, а ліцензія CC BY-SA вимагає вказувати авторів при повторному використаннi.

Якщо Ви брали участь у конкурсі, і хотіли б додати свою світлину до статті у Вікіпедії, можливо Вам стане в пригоді відео, у якому розповідається, як ілюструвати вікі-статті:

Відео можна також завантажити в різних роздільностях з Вікісховища.

Переможці країни графа Дракули

Печера святого Даниїла Ісихаста
Автор фото — ATThEEnd. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

З переможцями визначилася ще одна країна — Румунія. Загадкова країна, легенди якої продовжують жити і бути джерелом натхнення. Століттями ;) Хто не знає про румунське Залісся? Семигород, тобто. Між іншим, назва Семигород походить від шести великих саксонських фортець (Медіаш, Мюльбах, Клаузенбург, Шесбург, Ройсмаркт і Броос) та столиці регіону — міста Германштадт. Уже пізніше ця назва розповсюдилась ще на дві фортеці, Бістріц і Кронштадт, потім так стали називати увесь регіон.

Звісно, що не однією Трансільванією та Дракулою відома Румунія. Багато держав, багато народів, багато традицій переплелося у межах сучасних кордонів її — таке не можна узагальнити чимось одним. Тут треба хотіти пізнати, хотіти зрозуміти. Побачити — чудовий перший крок для знайомства, правда?

Трофей Траяна
1-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Bogdan Croitoru. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Ришнівська цитадель
2-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Neighbor’s goat. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Вид на церкву-фортецю у селі Ротбав (комуна Фелдіоара)
3-є місце у національному конкурсі
Автор фото — Zsolt deak. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Сармізегетуза
Автор фото — Grigore Roibu. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

«Чорна церква» (місто Брашов)
Автор фото — Vlad Moldovean. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Церква Святої Трійці у палаці Штирбей
Автор фото — Valentina datcu. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Цитадель у селі Килнік (повіт Алба)
Автор фото — Zsolt deak. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Церква-фортеця у селі Мошна (повіт Сібіу)
Автор фото — Zsolt deak. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Церква Вознесіння Діви Марії у селі Стрей (повіт Хунедоара)
Автор фото — Grigore Roibu. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Між іншим, румунізмами в українській мові є афина (ні-ні, не про богиню мова), бринза, вурда, мамалига, плай, плачинда, тайстра тощо. Але й ми не залишилися у боргу — ми поділилися (нам же не шкода) такими «українізмами» як борона (boroană), борщ (borş), кисляк (chisleag), кучма (cuşmă), галушка (găluşcă), гречка (hrişcă), голуб (hulub), повидло (povidlă), стодола (stodoala) тощо.

Визначено переможців ще у трьох областях

Келії Спасо-Преображенського монастиря, © Сергій Тарабара, CC-BY-SA 4.0

Келії Спасо-Преображенського монастиря в Новгороді-Сіверському, © Сергій Тарабара, CC-BY-SA 4.0

Визначено переможців ще у трьох областях.

Благовіщенський кафедральний собор в Харкові, © Тетяна Кругляк, CC-BY-SA 4.0

Благовіщенський кафедральний собор в Харкові, © Тетяна Кругляк, CC-BY-SA 4.0

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Чернігівської області» переміг Сергій Тарабара (Star61), який завантажив світлини 244 пам’яток.

Тетяна Кругляк (Tala tamila) перемогла в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Харківської області» Вона завантажила фотографії 266 пам’яток.

А в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Черкаської області» переміг Олександр Зараховський (Zarakhovskyi), який сфотографував і завантажив фото 159 пам’яток.

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Житловий будинок на бульварі Шевченка, 273 (Черкаси), © Олександр Зараховський, CC-BY-SA 4.0

Житловий будинок на бульварі Шевченка, 273 (Черкаси), © Олександр Зараховський, CC-BY-SA 4.0

Німецька десятка

Жандарменмаркт
1-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Tilman2007. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Перше місце у національному конкурсі Німеччини посіла фотографія Жандармського ринку у Берліні. Це площа в центрі міста, яка з’явилася після 1688 року за проектом Йоганна Арнольда Нерінга у складі передмістя Берліна Фрідріхштадт. Сучасний вигляд площа отримала за Фрідріха II після зведення в 1780 — 1785 роках двох однакових купольних веж за проектом Карла фон Гонтарда. За зразок для них Фрідріх Великий взяв римську площу П’яцца дель Пополо.

Соляні склади у Любеку
2-е місце у національному конкурсі
Автор фото — C.J.N.L. Kyll. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

На другому місці — світлина, що зображує вид на соляні склади у місті Любек. В епоху Середньовіччя та на початку Нового часу Любек був другим (після Кельна) за розміром, значенням і впливом містом Центральної і Північної Європи, столицею Ганзи — унії з приблизно 200 вільних торгових великих і малих міст Європи. Склади було збудовано протягом XVI — XVIII століть. У них зберігалася сіль, яку видобували біля Люнебурга, а до Любека доставляли каналом Ельба — Любек.

Бавовнопрядильна фабрика у місті Кемптен
3-є місце у національному конкурсі
Автор фото — Hilarmont. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Фото із видом на бавовнопрядильну фабрику у місті Кемптен посіло третє місце. Такі підприємства утворювалися між 1775 та 1930 роками. Переробка бавовни мала найбільше значення у період Промислової революції.

Клуня у місті Дюльмен
4-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Dietmar Rabich. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Клуня (стодола) з міста Дюльмен опинилася на 4-му місці. Відповідно до етимологічного словника української мови слово «стодола» ймовірно має давнє запозичення із польської або чеської мови, які в свою чергу базуються на «стояти». Слово «клуня» має запозичення із балтійських мов, лит. kluonas — тік, стодола, клуня. Походить від слова kloti — слати, простилати, класти.

Готель «Маркардт» у місті Штутгарт
5-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Julian Herzog. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

6-и поверхова будівля готелю «Маркардт» у місті Штутгарт посіла 5-е місце. У 1860 році тут давав концерт Ференц Ліст. Готель тут існував до 1938 року.

Стеля Аахенського собору
6-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Kemmi.1. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

6-е місце у національному конкурсі отримала стеля Аахенського собору. Це імперський собор міста Аахена, об’єкт світової культурної спадщини ЮНЕСКО з 1978 року. Є архітектурним комплексом, що суміщає стилі різних періодів будови християнських соборів, на чолі з палацовою капелою («Pfalzkapelle») Карла Великого — спорудою у формі восьмикутника заввишки в 31 метр і діаметром близько 32 метрів. Прототипами собору були східноноримські церкви, але Аахенський собор не є їхньою копією.

Вид на Ерфуртський собор
7-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Eremeev. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Вид на Ерфуртський собор посів 7-е місце. Ерфурт згадується вперше у 742 році під назвою Ерфесфурт. В посланні майнцький архієпископ Боніфаціус (Святий Боніфатій) звертається до Папи Римського з проханням створити тут єпископство. Середньовічний центр міста зберігся недоторканим. Воно відоме двома соборами: кафедральним (Маріендом) та Зеверікірхе, які розташовані поруч і є емблемою міста; а також Петрівською фотрецею (цитадель Петерсберґ — нім. Petersberg) та зоопарком. Тут народилися соціолог Макс Вебер та католицький містик Мейстер Екгарт.

Восьме, дев’яте та десяті місця посіли (відповідно) — вапнярські печі у Ленґефельді, Великий сад (Ганновер) та винниця у Нірштайні.

Вапнярські печі у Ленгефельді
8-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Kora27. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

Великий сад, Ганновер
9-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Raycer. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

Винниця у Нірштайні
10-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Gregor Gärtner – kadrage.tv. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

Обласні переможці за кількістю (продовження)

Георгіївська церква в Охтирці, © Наталія Шестакова, CC-BY-SA 4.0

Георгіївська церква в Охтирці, © Наталія Шестакова, CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Продовжуємо публікацію підсумків регіональних номінацій.

Відразу у двох номінаціях — «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Запорізької області» та «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Сумської області» перемогла Наталія Шестакова (Nataliya Shestakova). На Сумщині вона сфотографувала і завантажила фото понад 290 пам’яток, а в Запорізькій області — понад 350. Наталія бере участь в нашому конкурсі вдруге. Минулого року вона здобула лише відзнаку у спецномінації.

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Херсонської області» перемогла Ольга Нестеренко (Нестеренко Оля). Вона брала участь у нашому конкурсі вперше. Про пригоди Олі читайте в її статті.

А в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Волинської області» перемогу здобув Вячеслав Галєвський (Galvm), який завантажив світлини більш ніж 180 пам’яток області. Вячеслав бере участь у конкурсі втретє, минулого року він переміг у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Закарпатської області».

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Залізничний вокзал у Бердянську. Вид з боку міста © Наталія Шестакова, CC-BY-SA 4.0

Залізничний вокзал у Бердянську. Вид з боку міста © Наталія Шестакова, CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Мандрівка Херсоном

Про конкурс вперше почула на Вікіконференції 2014 і чекала осені, щоб взяти участь. Трохи неправильно зрозуміла правила конкурсу, думала, що фотографувати і завантажувати фотографії можна лише в зазначений період. Часу їхати в інше місто не було, тому вирішила дізнатися більше про свій рідний край, про Херсон, тим паче, що в списках я побачила, що фотографій багатьох пам’яток немає.

Всіхсвятська церква, Херсон, Пугачова вул., 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Вали Херсонської фортеці, Херсон, вул. Перекопська, 13 (територія парку Ленінського комсомолу)
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Сформувала свій маршрут таким чином, щоб протягом конкурсу сфотографувати всі пам’ятки зі списку. Мені майже вдалося це зробити (не встигла сфотографувати лише кургани).

Житловий будинок Лобрі, губернська гімназія, Херсон, Карла Маркса вул., 20
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Щодо вражень, то звичайно вони позитивні.  Дізналася багато нового та цікавого про історію Херсона, історії вулиць, храмів, споруд, будівель, бо проходиш кожного дня, біля якогось будинку і навіть не здогадуєшся про його історію…

Мандруючи пішки за списком пам’яток, побувала на самих окраїнах міста, кілька разів бувала на старих кладовищах (тут у мене зразу порада для учасників-дівчат — не ходіть самі в такі місця, з власного досвіду скажу, що було страшно як мене почав переслідувати якийсь «хворий»). Але це був лише один маленький неприємний епізод, бо в цілому за цей період я познайомилась, поспілкувалась і просто зустрічала на своєму шляху багато доброзичливих, веселих, щирих та оптимістичних людей.

Комплекс пам’яток Херсонського меморіального кладовища, Херсон, вул. Молодіжна, 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Серед пам’яток були ті, що знаходились на приватних або закритих територіях, але мені вдавалося своєю цікавістю, своєю розповіддю про конкурс, про важливість залишити нащадкам фото тих чи інших пам’яток, їх переконати; мені йшли на зустріч, дозволяли зробити фотографії, а в обласному ліцеї (закрита територія) мені навіть провели екскурсію по всій території.

Знаю, що мої фотографії не займуть призових місць (по-перше, я непрофесіонал фотографувати,  а, по-друге, не цікаво дивитись на якийсь старий будинок, який захаращений і майже знищений), а таких у списках по Херсону багато, але мандруючи містом, дізналась багато і зрозуміла, що головне зберегти (залишити хоч на фото) історію нашим дітям.

Кінотеатр «Ампір» (будівля на межі знищення), Херсон, Горького вул., 17
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Лікарня (будівля на межі знищення), Херсон, Комсомольська вул.,35
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пивоварний завод, Херсон, Червоностудентська вул., 36
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Цей фотоконкурс  дуже важливий та актуальний саме зараз. Треба хоч на фото залишити пам’ять яким була та чи інша будівля (споруда) для наступних поколінь, а також привернути увагу людей, молоді до збереження та дбайливого ставлення до нашої історії.

Усім організаторам хочу сказати величезне СПАСИБІ))) Також учасникам та тим, кому прийшла така гарна ідея про створення цього конкурсу.

Синагога «Хабад», Херсон, Горького вул., 27
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором не члена журі і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу. Авторський стиль максимально збережено

Сливова країна

Погреби кам’яниць довкола Неготина утворюють комплекс винниць
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Десятка фотографій Сербії дає можливість познайомитися із цією багатогранною країною. Тут і середньовічні монастирі та твердині, і винні погреби, якими славна була вона свого часу, і меморіали воїнам, що полягли, і членам королівської династії.

Церква Святого Георгія у мавзолеї Карагеоргійовичів (Karađorđević). Тут поховано 28 членів династії
Автор фото — Pudelek. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Сербія була заселена сербами й іншими слов’янськими племенами з 6 — 7 ст., до кінця 12 ст. вона перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у 13 і 14 ст. — уже незалежна держава, з 15 ст. входила до складу Османської імперії (Туреччини) і частково (з 16 ст.) Священної Римської імперії (Австрії). Після двох протитурецьких повстань Сербія здобула у 1830 р. широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876–1878 — повну незалежність і стала у 1882 королівством.

З агресії Австро-Угорської імперії проти Сербії почалась Перша світова війна.

Меморіал Maчков камень. Тут поховані рештки полеглих воїнів Першої світової війни (г. Ягодня)
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Після її закінчення, у грудні 1918 року, вона увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого 1929 р. на Югославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941–1944) у листопаді 1945 Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ’я). Йшли перемовини про її об’єднання з Болгарією, однак протиріччя між Сталіном та Йосипом Броз Тіто завадили цьому.

Правління Йосипа Броз Тіто склало цілу епоху в сучасній історії Югославії, центральною і об’єднавчою частиною якої завжди була Сербія. В цей час Соціалістична Федеративна Республіка Югославія була одним з лідерів світового руху неприєднання. 1991 року розпочався розпад Югославської федерації. Згодом країна була втягнена в затяжний військовий конфлікт, в результаті якого утворилась союзна держава Сербія та Чорногорія.

3 червня 2006 року в результаті референдуму Чорногорія оголосила про свою незалежність. 5 червня скупщина Сербії проголосила Сербію спадкоємицею союзної держави.

Останнім часом Сербії нарешті вдалось подолати наслідки війн, конфлікту з НАТО та внутрішні громадянські проблеми. Проте невирішеною залишається проблема автономного краю Косово, який проголосив незалежність 17 лютого 2008 року. Незалежність була визнана 62-ма державами світу.

Вид на православну церкву Різдва Марії (с. Пріліпац, Пожега, Сербія)
Автор фото — Vladimir Mijailović. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Лавра Святого Сави, збудована в горі
Автор фото — Dragan Obric. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Монастир Градац. Монастир було засновано Оленою Анжуйською, королевою Сербії (Кралево)
Автор фото — Misa.stefanovic.07. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Монастир Градац. Церква Непорочної Діви (Кралево)
Автор фото — JSPhotomorgana. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Собор Святої Трійці (Ниш)
Автор фото — Mickey Mystique. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Голубацька фортеця була збудована у XIV столітті
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Гардош (Gardoš) здіймається на правому березі Дунаю і є природним підвищенням для огляду території за річкою
Автор фото — Vladimir Mijailović. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті Історія Сербії у Вікіпедії.

Перші переможці

Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії в Кам'янці Біляївського району, © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії в Кам’янці Біляївського району, © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Ми розпочинаємо публікацію підсумків цьогорічного конкурсу. Підсумки ми публікуватимемо частинами. Сьогодні до вашої уваги учасники, які здобули найпереконливіші перемоги.

Крістіна Федорович на церемонії нагородження «ВЛП-2013», © Андрій Макуха, CC-BY-SA 3.0

Крістіна Федорович на церемонії нагородження «ВЛП-2013», © Андрій Макуха, CC-BY-SA 3.0

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Одеської області» переміг Дмитро Жданов (Дмитрий Жданов), а в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Чернівецької області» перемогу здобула Жанна Бучко (Bukovynka). Обидва учасники перемогли з перевагою понад 500 пам’яток над найближчим переслідувачем.

Дмитро Жданов брав участь в конкурсі вже втретє, проте лише цього року йому вдалося перемогти в одній з номінацій. Жанна Бучко вперше стала учасницею конкурсу і відразу показала високий результат.

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Хмельницької області» перемогла Крістіна Федорович (ЯдвигаВереск), яка випередила найближчого переслідувача на понад 300 пам’яток.

Крістіна перемагає в цій номінації вже другий рік поспіль. Вона також була переможницею в аналогічній номінації в спорідненому конкурсі «Вікі любить Землю-2014».

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Хотинська фортеця, © Жанна Бучко, CC-BY-SA 4.0

Хотинська фортеця, © Жанна Бучко, CC-BY-SA 4.0