Десятка найпівнічнішої країни Європи

Міст через протоку Скарнсун. Нур-Тренделаг, Іннерей
1-е місце
Автор фото — Henny Stokseth (Генні Стоксет). Ліцензія CC-BY-SA-3.0-no, з Wikimedia Commons

Норвегія — це найпівнічніша країна Європи. Слово «Норвегія» в перекладі означає «шлях на північ». 1/3 країни лежить на північ від Північного полярного кола, де сонце з травня по липень майже не заходить за обрій. У середині зими на крайній півночі майже всю добу триває полярна ніч, а на півдні світловий день триває усього декілька годин.

Ja, vi elsker dette landet (укр. «Так, ми любимо цей край») — національний гімн Норвегії. Слова гімну написав Бйорнстьєрне Бйорнсон (Bjørnstjerne Bjørnson) у період між 1859—1868 роками. У 1864 році музику до гімну написав Рікард Нордрок. Вперше публічно було зіграно 17 травня 1864 року з нагоди святкування 50-ї річниці прийняття Конституції. Зазвичай співаються перший та останні два вірші. Що цікаво, з 1814 року Норвегія була передана Данією шведам «у повну власність». Тільки у 1905 році було утворено самостійне Норвезьке королівство. «Так, ми любимо цей край» стверджують усі світлини-переможці ;)

Підписи до світлин переклав Олег Король.

Дивіться решту фото 

Країна орлів. Переможці

Аполлонія Іллірійська
1-е місце
Автор фото — Pudelek. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Існує декілька версій походження назви цієї країни. Одна із них — від слова «шкіп» (shqip), що означає «орел». Таким чином, «Шкіпрія» означає «Країна орлів», а албанці, «шкіптар» — «народ орлів». Існує албанська легенда про орла, що нагородив албанців силою, орел зображений на державному прапорі Албанії.

Серед пам’яток Албанії — античні та середньовічні споруди; замки, театри та церкви. Аполлонія Іллірійська — найбільший давньогрецький порт в Іллірії, заснований вихідцями з Коринфа і Керкіри у 588 р. до н. е. Зараз це національний археологічний парк. Перші археологічні дослідження тут почалися ще під час Першої світової війни.Тут було виявлено залишки храму VI ст. до н. е. і театру, мощені вулиці і мозаїчні підлоги. Значна частина знахідок експонується в Тирані.

Бутрінті
2-е місце
Автор фото — InaMyrtollari. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ще однією археологічною пам’яткою є Бутрінті. Це музей-заповідник на півдні Албанії неподалік від Саранди, поблизу кордону з Грецією. Бутрінті частково був розкопаний в 1928—1935 роках італійським вченим Л. Уголіні. Розкриті оточувальні акрополь стіни 5 — 4 століть до н.е. з воротами (в тому числі «Левові ворота з рельєфним зображенням лева на архітраві»). У нижньому місті — святилище Асклепія зі статуєю бога, театр III століття до н.е. з 19 рядами лав і мармуровими статуями, залишки житлових і громадських будівель. Після Другої світової війни розкопки були продовжені.

1959 року до Бутрінті була прокладена асфальтована дорога від міста Саранда у рамках підготовки до візиту в Албанію Хрущова. 1992 року розкопки грецького та римського міст були включені до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В 1999 році об’єкт розширено включенням до нього середньовічної венеціанської фортеці.

До речі, щоб потрапити до України албанцям потрібні візи ;)

Будинок Зекате (будинок-музей)
3-є місце
Автор фото — Malenki. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Дивіться решту фото 

Пам’ятки дерев’яної архітектури України фіксують у списках та фотографіях

Пам’ятки дерев’яної архітектури України у світлинах були зібрані у межах фотоконкурсу «Вікі любить памятки», що втілюється громадською організацією «Вікімедіа Україна».

В Україні існує найбільше у світі деревяних церковблизько 2,5 тисяч (наступні за їх кількістю — Польща із 1,5 тис. і Румунія, в якої до 1,2 тис. таких церков). Як відзначають експерти, дерев’яні церкви в Україні — найрізноманітніші за стилями, у порівнянні з іншими країнами.

Спеціальна номінація «Памятки деревяної архітектури України» фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» у партнерстві з проектом «Деревяні храми України» була проведена цього року для підкреслення особливого значення цих пам’яток, необхідності їх збереження та збору інформації про них. Михайло Сирохман, відомий дослідник закарпатських дерев’яних храмів, мистецтвознавець, художник, зазначає, що дерев’яні церкви є серед «найхарактерніших і найбільш “брендових” споруд України». Водночас він зауважує, що через невігластво простих людей і недбальство чиновників більшість дерев’яних церков зазнала варварських «поновлень» і переробок, через що втратила свій оригінальний вигляд — і досконалість фотографії тут безпорадна.

За словами автора проекту «Дерев’яні храми України» Олени Крушинської, особливо важливим є збір і впорядкування переліків дерев’яних пам’яток, що здійснювалися в процесі підготовки до конкурсу.

«Ці списки, які начебто й існували в природі, були недоступні не лише широкому загалу, але і фахівцям, і громадським діячам, — зазначає Олена Крушинська. — Обласні і районні чиновники, які мали б щодня працювати над реєстрами підконтрольних пам’яток, натомість нічого не робили, а старі, ще радянського часу, списки “губили” (іноді через недбальство, іноді навмисно) чи “ховали під сукно”». Пояснює вона таку ситуацію просто: «Немає пам’ятки — немає і проблеми, немає незручних запитань, чому вона валиться, або чому землю, що належить до охоронної зони, продано або віддано в оренду».

Наразі списки, отримані від чиновників за інформаційними запитами, перебувають у загальному доступі у Вікіпедії. Втім, вони і досі потребують доповнення та доопрацювання. Фотографії, отримані за цими списками у межах спецномінації фотоконкурсу, можна переглянути тут: галерея фото. Впродовж конкурсу було завантажено 1269 фотографій 402-х пам’яток дерев’яної архітектури України. Ці фотографії планується використати для ілюстрації відповідних статей у Вікіпедії.

Перші три місця у конкурсі у спеціальній номінації фотографій дерев’яних пам’яток зайняли: Георгіївська церква (Седнів, Чернігівська обл.) Сергія Колотуши, Онуфріївська церква (Липовий Скиток, Київська обл.) Івана Бикова та Успенська церква (Новоселиця, Закарпатська обл.) Тамаша Талера.

Окрім трьох призових місць за найкращі фотографії, у конкурсі було виділено ще декілька фотографій, щоб зафіксувати і зробити відомішими певні категорії пам’яток, що забуваються. Наприклад, в номінації «Цивільна дерев’яна архітектура» нагороджено Дениса Вітченка за серію фотографій комплексу лікарні для робітників Володимирівської економії в Мурафі на Харківщині. Це дуже маловідома пам’ятка, що включає комплекс споруд: водолікарню, корпус служб і дерев’яну водогінну вежу. Остання не має аналогів в Україні.

Також окремо відзначили дерев’яні млини, які теж присилали на конкурс учасники. Призи забезпечив Назар Лавріненко, автор проекту «Млини України», засновник Української млинологічної асоціації. Переміг у номінації користувач Вікіпедії Kwidoo, автор фотографії вітряка у селі Кам’янське Запорізької області — знову ж таки, дуже маловідомої пам’ятки.

Ще дві відзначені фотографії маловідомих пам’яток — світлина Олександра Зараховського Пречистенської церкви в селі Ятрань у Кіровоградській області, і фотографія Дмитра Петкова — церкви в селі Обжиле в Одеській області.

Найкращою фотографією «пам’ятки, що потребує порятунку» стала робота Мирослава Переймибіди — настроєве і драматичне фото занепалої церкви XVII ст. у селі Дернів на Львівщині.

1 місце у спеціальній номінації «Пам’ятки дерев’яної архітектури України» фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Георгіївська церква (Седнів, Чернігівська обл.) © Сергій Колотуша

2 місце. Онуфріївська церква (Липовий Скиток, Київська обл.). © Іван Биков

3 місце. Успенська церква (Новоселиця, Закарпатська обл.) © Тамаш Талер (Thaler Tamás)

Дивіться решту фото 

Відбулась церемонія нагородження переможців «Вікі любить пам’ятки»

29 листопада 2014 року в одній з виставкових зал музею Івана Гончара у Києві відбулося нагородження переможців української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Утретє в історії конкурсу було оголошено 10 найкращих фотографій пам’яток культурної спадщини України, що візьмуть участь у міжнародному етапі конкурсу.

Окрім авторів десяти найкращих світлин, були відзначені також переможці у номінаціях «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток», «За найкраще фото області», «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток області» для кожного з 27 регіонів України, а також у двох спеціальних номінаціях.

Загалом оргкомітет відзначив дипломами 42 конкурсанти, що перемогли у 56 номінаціях. Переможці отримали рюкзаки із логотипом конкурсу, альбоми з найкращими фотографіями конкурсу 2013 року та брошури «Як редагувати Вікіпедію». Автори десяти найкращих фотографій і призери номінації за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток отримали цінні призи, зокрема, подарункові сертифікати, зовнішні (USB) диски, планшети і велосипед.

Усього в українській частині конкурсу було завантажено 47 тисяч фотографій, тобто на понад 12 тисяч більше, ніж у 2013 році, що є новою рекордною для України кількістю. Було завантажено фотографії понад 14 тисяч об’єктів культурної спадщини, з яких найбільше — в Києві (2910 пам’яток), Львівській (1340) та Одеській (1254) областях, найменше — в Луганській області (15), Севастополі (55) і Донецькій області (95). У конкурсі взяли участь понад 500 авторів.

Захід зібрав понад 60 гостей — переможців, учасників конкурсу, членів журі та партнерів

WLM Ukraine Awards Ceremony 2014-11-29 121322.jpg

У виставковому залі можна було оглянути фотографії 10 найкращих фотографій пам’яток культурної спадщини України

Читати та дивитись далі 

Найкращі фотографії Дворіччя

Цитадель Ербіль
1-е місце
Автор фото — Rawen pasha. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Межиріччя (Дворіччя) має давню і сповнену подіями історію — перші держави в цьому регіоні виникли понад 5 тисяч років тому. Месопотамію часто називають колискою цивілізацій. Тут виникла перша в історії людства писемність — клинопис, розвинулись рільництво та іригація, були здійснені численні винаходи (колесо і вдосконалення транспортних засобів), відбувався розвиток домобудівництва і ряду виробів (від гончарного до металургії), розвинута астрономія. Також із Месопотамією пов’язані найважливіші події всесвітньої історії — перехід від полювання і збирання до землеробства і скотарства.

У десятці переможців Іраку найбільш представлений Багдад, який є найбільшим містом країни та другим (після Каїра) містом арабських країн. Це також місто із казок тисяча і однієї ночі.

Створення більшості архітектурних споруд Багдада, визнаних згодом культурно-історичними пам’ятниками, відноситься до XII—XIV ст. Серед них — палац Аббасидів (кінець XII — початок XIII ст.), Мавзолей Зубайді (перша половина XIII ст.), Медресе Мустансирія (XIII ст., реконструйований в XX столітті), ворота Бао аль-Вастані (перша половина XIII ст.), мінарет Сук аль-Газаль (друга половина XIII століття), будівля караван-сараю хан Марджан (середина XIV ст.). На початку XVI століття в Багдаді була побудована Золота мечеть, або мавзолей Мусси аль-Кадіма. Ця споруда реставрувалася двічі: у XVII столітті і в середині XX століття.

У місті побудовані 3 університети, низка інститутів і Академія наук. Тут розташований найдавніший університет Іраку — Університет Аль-Мустансірія — заснований в 1233 році. Його світлина є серед переможців.

У період вторгнення США до Іраку (2003) значна частина музейних експонатів, які мають культурно-історичну цінність, була розграбована, а багато пам’яток архітектури зруйновані в результаті бомбардувань.

Старий будинок на вулиці аль-Рашид (Багдад)
2-е місце
Автор фото — Nawar GJ. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Мінарет (Ербіль)
3-є місце
Автор фото — MSinjari. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Дивіться решту фото 

Переможці Єгипту

Піраміди Гізи
1-е місце
Автор фото — Mohamed nabawy. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Продовжуємо представляти Вам переможців національних етапів інших країн. Цього разу мова піде про переможців Єгипту. На цих світлинах — мечеті, піраміди, давньоєгипетські храмові комплекси.

Будівля адміністрації Суецького каналу (Порт-Саїд, Єгипет)
2-е місце
Автор фото — Mohamed nabawy. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Мечеть Алі Мухаммеда (Каїр)
3-є місце
Автор фото — Hoba offendum. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Дивіться решту фото 

ТОП-10 найкращих світлин 2014 року визначено

Сьогодні відзначено 10 світлин-переможців української частини найбільшого у світі міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Це найкращі фотографії пам’яток культурної спадщини України: у переліку переможців – церкви і фортеці з різних регіонів України, зокрема, з Донбасу, а також київський «Будинок із химерами».

Найкращою роботою фотоконкурсу визнано фото Олександра Левицького і Дмитра Шаматажі – розписи Іллінської церкви Свято-Іллінського чоловічого монастиря в Одесі.

Цього року фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» зібрав понад 45 тисяч фотографій культурної спадщини з усіх куточків України, а в міжнародному змаганні Wiki Loves Monuments Україна посіла перше місце, побивши власні минулорічні рекорди.

Фотоконкурс організовується «Фондом Вікімедіа» та його українським представництвом – громадською організацією «Вікімедіа Україна». Зібрані під час конкурсу фотографії будуть використані для ілюстрування статей Вікіпедії та інших вікіпроектів. Усі вони опубліковані під вільною ліцензією Creative Commons, що дозволяє їх використання з будь-якою метою за умови зазначення авторства.

100 найкращих світлин можна переглянути тут.

За час проведення цього конкурсу в Україні з 2012 року вже зібрано понад 100 тисяч фотографій. Конкурсні фотографії цього року можна переглянути тут.

1-е місце. Іллінська церква Свято-Іллінського чоловічого монастиря. Розписи головного нефу зсередини. Одеса. © Олександр Левицький, Дмитро Шаматажі.

2-е місце. Купол і розписи стелі Семінарської церкви. Пам’ятка є частиною комплексу резиденції митрополитів Буковини та Далмації, який занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Чернівці. © Юрій Клименко.

3-є місце. Святогірський монастир. Донецька область, Святогірськ. © Костянтин Брижниченко.

Дивіться решту фото 

Підсумки в номінаціях за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток

Воронцовський палац в Алупці (АР Крим), © Крістіна Федорович, CC-BY-SA 4.0

Воронцовський палац в Алупці (АР Крим), © Крістіна Федорович, CC-BY-SA 4.0

По кількісних номінаціях ми оголосили результати вже по 26 регіонах. Лишився Київ, а також загальна номінація по Україні.

По Києву лідером став Вадим Косий, який сфотографував понад 1100 пам’яток, Микола Сарапулов відстав від нього на понад 260 пам’яток. По Україні також найбільше фотографій пам’яток завантажив Вадим Косий, випередивши на більш, ніж 200 пам’яток Крістіну Федорович та Віталія Ільницького. Проте Вадим сфотографував понад 400 могил Лук’янівського і Байкового кладовищ. У наших списках (які формувались 2012 року) ці могили подані без точного розташування і прізвищ похованих там, лише кількість осіб та рік: Братська могила (5 осіб), 1957 рік. Під такий опис підходить багато могил, відповідно під одним ідентифікатором Вадим вантажив кілька різних могил, які всі підходили під цей опис. Проте невідомо чи він сфотографував саме ту могилу, про яку йшлося в реєстрі. У реєстрі КМДА за 2014 рік ці могили подані двома рядками: «111 братських могил воїнів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» і «70 братських могил воїнів, які загинули під час Великої вітчизняної війни 1941–1945 рр.» Тобто замість 181 пам’ятки ми фактично отримаємо дві. Аналогічно і для Байкового кладовища. Тож якщо рахувати за реєстром КМДА усі братські могили на одній військовій дільниці як одну пам’ятку, то у Вадима вийде менше пам’яток, ніж у Крістіни та Віталія. Окрім того, сфотографувати 400 могил на кладовищі значно легше, ніж поїздити по різних куточках країни і пофотографувати пам’ятки там. Хоча, як не дивно, раніше цього ніхто не зробив. Зважаючи на вищевикладене, оргкомітет прийняв рішення вважати, що Вадим Косий, Крістіна Федорович та Віталій Ільницький є переможцями в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» і відповідно отримають рівноцінні призи.

Видубицький монастир (Київ), © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0

Видубицький монастир (Київ), © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0


Отже, переможці в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» (10 найкращих)

1-3. Косий Вадим Олександрович (Wadco2)
1-3. Федорович Крістіна Едуардівна (ЯдвигаВереск)
1-3. Ільницький Віталій Іванович (Neovitaha777)
4. Постернак Вадим Дмитрович (Posterrr)
5. Мачуленко Олена Іванівна (Kiyanka)
6. Жданов Дмитро Костянтинович (Дмитрий Жданов)
7. Сарапулов Микола Георгійович (Сарапулов)
8. Акрамов Дмитро Батирович (Folkerman)
9. Виноградов Микола Анатолійович (Nick Grapsy)
10. Зараховський Олександр Євгенович (Zarakhovskyi)

Костел Пресвятої Трійці в Лиманському (Одеська область), © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Костел Пресвятої Трійці в Лиманському (Одеська область), © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Переможці в номінаціях «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток області» по всіх регіонах:

  • АР Крим — Ільницький Віталій Іванович (148 пам’яток);
  • Вінницька — Постернак Вадим Дмитрович (335);
  • Волинська — Галєвський Вячеслав Миколайович (189);
  • Дніпропетровська — Романов Павло Віталійович (92);
  • Донецька — Брижниченко Костянтин Сергійович (19);
  • Житомирська — Ткачик Павло Олександрович (129);
  • Закарпатська — Клименко Юрій Васильович (62);
  • Запорізька — Шестакова Наталія Анатоліївна (356);
  • Івано-Франківська — Ільницький Віталій Іванович (52);
  • Київська — Мачуленко Олена Іванівна (111);
  • Кіровоградська — Буркут Костянтин Станіславович (84);
  • Луганська — Скриль В’ячеслав Володимирович (11);
  • Львівська — Ільницький Віталій Іванович (480);
  • Миколаївська — Повх Маргарита Валентинівна (79);
  • Одеська — Жданов Дмитро Костянтинович (882);
  • Полтавська — Репало Юрій Миколайович (53);
  • Рівненська — Лучковський Сергій Вікторович (196);
  • Сумська — Шестакова Наталія Анатоліївна (290);
  • Тернопільська — Василечко Микола Романович (295);
  • Харківська — Кругляк Тетяна Федорівна (266);
  • Херсонська — Нестеренко Ольга Валентинівна (178);
  • Хмельницька — Федорович Крістіна Едуардівна (392);
  • Черкаська — Зараховський Олександр Євгенович (159);
  • Чернівецька — Бучко Жанна Іванівна (612);
  • Чернігівська — Тарабара Сергій Васильович (244);
  • місто Київ — Косий Вадим Олександрович (1104);
  • місто Севастополь — Ільницький Віталій Іванович (25).

Переможці в загальній номінації отримають дипломи і цінні призи, переможці обласних номінацій — дипломи і відзнаки.

Церква Різдва Богородиці в Друхові (Рівненська область), © Сергій Лучковський, CC-BY-SA 4.0

Церква Різдва Богородиці в Друхові (Рівненська область), © Сергій Лучковський, CC-BY-SA 4.0

Нікому то не треба[1]

Приватний театр Монте (фрагмент). Миколаїв
Автор фото — Маргарита Повх. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У номінації «Найкраще фото Миколаївської області» перемогла фотографія фрагменту фасаду приватного театру Монте, автором якої є Маргарита Повх.

Театр було збудовано 1881 року за проектом архітектора Брусницького на розі вулиць Різдвяної і Адміральської. Збудував його Карл Іванович Монте, власник готелю «Золотий Якір». Фасадом театр виходить на вулицю Різдвяну (Лягіна), а глухою стіною — на Адміральську. Зала розрахована на 900 місць. У 1894 році театр купив Яків Шеффер. Останній перепланував його у 1898 році. У театрі свого часу виступали Марія Заньковецька, Марія Савіна, Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Всеволод Мейєрхольд, Марко Кропивницький, Панас Саксаганський та інші видатні діячі культури та мистецтва.

Але мова не тільки про переможця, який, фактично, посів почесне друге місце. Мова про пам’ятки… і про відсутність належного їх обліку у нашій країні (так-так, ми все про своє). Власне, за рішенням журі, переможцем мала б бути фотографія Євгена Самученка, що зображує костел Святого Георгія у селі Краснопілля. Оргкомітет до останнього не знімав її із конкурсних світлин, адже жевріла надія, що костел є пам’яткою (статус пам’ятки — обов’язкова умова для конкурсного фото).

Ми подали запити. До ОДА, до районної ради та РДА. Навіть до сільської ради. Паралельно шукали самі. Знайшли розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 16 травня 2002 року № 276-р, де йшлося про те, що:

12.Підготувати матеріали з обгрунтуванням про включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України таких об’єктів культурної спадщини:

(…)
– Кірха у с. Краснопілля Березанського району;
(…)

Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, державна інспекція по охороні пам’яток культури (за узгодженням), (…) Березанська, (…) райдержадміністрації, Первомайська міська рада (за узгодженням). Протягом 2002 – 2003 рр.

Видано було це розпорядження з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 13 березня 2002 року № 239/2002 «Про створення літопису народної пам’яті». Виглядало все досить серйозно. Та виявилося, що це чергове переливання із пустого в порожнє. Укази, закони, що видаються згори, опускаються тяжким тягарем (слововживання зумисне) на плечі місцевих виконавців, останні продукують по три-чотири папірці у відповідь на той «тяжкий» один… і нічого більше не відбувається. Дії нема. Тільки множення сутностей/папірців.

У телефонній розмові в Березанській РДА сказали, що якась німецька організація чи громада хотіла опікуватися нею (село Краснопілля — колишня німецька колонія Блюменфельд, саме тому там було зведено кірху (костел)). Голова сільської ради сказав, що на кірху нема жодних (!) документів, вона не «прописана» у жодному бюджеті. І на одному із останніх засідань вони вирішили почати виготовляти документи, щоб взяти кірху на баланс сільської ради. З тим, щоб передати церковній громаді. Наче звучить непогано…, але якщо у кірхи не буде статусу пам’ятки, чи можна бути певним, що церковна громада не виявиться «вандалом»? Пам’ятку не можна просто відбудувати так, як буде зручно чи дозволятиме бюджет. Її треба відновити, зберегти те, що можна зберегти…

Після цих розмов очікувати на те, що кірха (костел) з’явиться в офіційних списках пам’яток було б наївно. Але ми таки відправили додаткові запити. Уже з метою дізнатися чи є якийсь звіт (або інший документ) про виконання цього горезвісного розпорядження, чи були підготовлені матеріали з обґрунтуванням про включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України кірхи у с. Краснопіллі Березанського району. І якщо таких матеріалів не було підготовлено, то документ, який містить пояснення чому не було виконано розпорядження голови облдержадміністрації чи документ про скасування такого розпорядження.

Зацитую уривок по суті із відповіді на мій запит до Інспекції охорони пам’яток у Миколаївській області:

Об’єкт культурної спадщини «Кірха», що знаходиться на території села Краснопілля Березанського району, на цей час не має юридичного статусу. В архіві державної інспекції по охороні пам’яток культури в Миколаївської області є облікова картка на об’єкт культурної спадщини «Кірха». Виготовлена науковим співробітником відділу пам’яток архітектури й містобудування Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури та містобудування (Тищенко А.І) в 1992 році.

Зазначаємо, що в 2002 році формування й ведення облікової документації на об’єкти культурної спадщини за видом «архітектура» здійснювалося управлінням містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації. Але у встановлені терміни розпорядження управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації не надало управлінню культури облдержадміністрації матеріали з обґрунтуванням про включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єктів культурної спадщини зазначених в пункті 12, зокрема «Кірха» у селі Краснопілля Березанського району.

На даний час співробітниками держінспекції проводиться робота зі збору матеріалів з метою виготовлення документації, яка необхідна для подання об’єкту до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єктів культурної спадщини, відповідно до наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 року № 158.

Відсутність контролю громадськості веде до того, що розпорядження губляться, забуваються, не виконуються. Змінюються люди при владі, змінюються пріоритети, розпорядження попередників перестають бути важливими, адже є «нові» розпорядження. Мало б бути не так. Мала б бути якась безперервність, незалежність від «культу» особи, а прив’язка до «вищої» мети. На жаль, таки «нікому то не треба»[2]

Костел Святого Георгія, село Краснопілля Березанського району Миколаївської області (1900—1902 роки)
Автор фото — Євген Самученко. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті «Миколаївський художній російський драматичний театр» у Вікіпедії.

[1] Рядок із пісні «Нікому то не треба» гурту «Скрябін»
[2] Своєрідний дисклеймер (про всяк випадок): основний акцент не на тому, що красива пам’ятка не є пам’яткою на папері. А на тому, що пам’ятки взагалі мають охоронятися. Не у красі справа, а у нещадній байдужості нашого споживацтва…

Найкраще фото Київської області

Дерев’яний вітряк (село Гейсиха)
Автор фото — Сергій Плахотнюк. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У номінації «Найкраще фото Київської області» перемогла фотографія дерев’яного вітряка при в’їзді до села Гейсихи Ставищенського району, автором якої є Сергій Плахотнюк (Se Plakho).

Цей дерев’яний вітряк є пам’яткою науки і техніки. Датується він кінцем XIX ст. — початком XX ст. Збудований був місцевими майстрами. На території району це — єдиний вітряк. Висота його 7 м, є рухома цокольна частина 4×4 м.

Зараз вітряк не діє. Стан пам’ятки визначено як задовільний.

У минулі роки найкращими фото Київщини ставали церкви:

Спасо-Преображенська церква (Гусинці) станом на жовтень 2009 року
«Найкраще фото Київської області» на конкурсі 2013 року
Автор фото — Оксана Макаренко (UA-Lora). Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Паркан і ворота Покровської церкви в Пархомівці
Переможець у номінації «Найкраще фото Київської області» на конкурсі 2012 року
Автор фото — Сергій Криниця (Haidamac). Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons